Ти з моїх губ злизуєш сік.
Я знов і знов бавлюсь у вчора.
Як нам, скажи, згладити біль.
Біль все не йде із шумом мотора.

Встали рано свої думки.
Ми між слова ховатимемо шрами.
Згладжує біль дотик руки.
Біль, як завжди ходить словами.

В небо жене, в небо жене, в небо жене
Спогади юрбою.
Не дожене, не дожене, не дожене
Вітер нас с тобою.

Ти з моїх губ злизуєш сіль.
Я відпустив і завтра і вчора.
Є тільки мить, за нами мчить
Вітер весни із шумом мотора.

В небо жене, в небо жене, в небо жене
Спогади юрбою.
Не дожене, не дожене, не дожене
Вітер нас с тобою.

В небо жене, в небо жене, в небо жене
Спогади юрбою.
Бо, не дожене, не дожене нас, не дожене.
Вітер із тобою.

В небо жене, в небо жене, в небо жене
Спогади юрбою.
Не дожене, не дожене нас, не дожене
Вітер із тобою.